Форум главная страница
 
Тіопротектин – механізм дії, результати застосування при захворюваннях дрібних домашніх тварин
Василь Стрижиус,
Головний лікар клініки ветеринарної медицини «Ветлайн», м. Київ

 Тіопротектин – оригінальний вітчизняний лікарський препарат. В даний час цей засіб широко застосовується лікарями ветеринарної медицини. Препарат рекомендований як кардіопротекторний та гепатопротекторний засіб.

Комплексна мультивекторна дія Тіопротектину реалізується різними шляхами. Зокрема, в основі протиішемічної дії Тіопротектину лежить його здатність посилювати компенсаторну активацію анаеробного гліколізу, знижувати ступінь пригнічення окислюваль них процесів у циклі Кребса зі збереженням внутрішньоклітинного резерву АТФ, стабілізувати метаболізм кардіоміоцитів. Тіопротектин активує антиоксидантну систему ферментів і гальмує процеси перекисного окислення ліпідів в ішемізованих ділянках міокарда, активує антирадикальні та антипероксидні ферменти, сприяє економії ендогенного антиоксиданту – токоферолу. Препарат гальмує утворення початкових і кінцевих продуктів реакції перекисного окислення ліпідів в патологічно змінених тканинах, тим самим захищаючи структурнофункціональну цілісність мембран кардіоміоцитів та гепатоцитів. Тіопротектин знижує чутливість міокарда до адренергічного кардиостимулюючого впливу катехоламінів і перешкоджає прогресивному пригніченню скорочувальної функції серця, розвитку порушень ритму серцевих скорочень, підвищує стійкість кардіоміоцитів до гіпоксичної, циркулярної і гемічної гіпоксії.

Паралельно з застосуванням препарату в кардіології, враховуючи його високі гепатопротекторні властивості, препарат застосовують при лікуванні захворювань печінки.


Головною мішенню дії патогенних факторів вірусної, бактеріальної, токсичної, антигенної та іншої природи є гепатоцити і зірчасті ретикулоендотеліоцити. З поглибленням розуміння структурнофункціональної природи печінки, етіології і патогенезу відповідних захворювань, в останні роки сформульовані вимоги до препаратів, що застосовуються в якості гепатопротекторів. Зокрема, гепатопротекторні препарати повинні мати: мембраностабілізуючу, антиоксидантну, протизапальну, холатосинтетичну, жовчосекреторну, анаболічну та імуномодулюючу активність. Саме такі характеристики властиві ветеринарному препарату на основі тіотриазоліну – Тіопротектину.

Зважаючи на високий терапевтичний та реабілітаційний потенціал тіотриазоліну у гуманній медицині, а також численні позитивні характеристики ветеринарного аналогу – Тіопротектину, на базі клініки ветеринарної медицини «Ветлайн» (м. Київ) проводилося вивчення ефективності Тіопротектину за деяких захворювань, які супроводжуються ураженням гепатобіліарної системи у дрібних домашніх тварин.

За період з червня 2010 по травень 2011 р. Тіопротектин у складі комплексної терапії застосовували 88 собакам різних порід і статевовікових груп.

Одним з найбільш актуальних захворювань собак, що супроводжується важкими системними проявами, вторинним ураженням гепатобіліарної системи та нирок, а, за відсутності своєчасної терапії, нерідко завершується летально, є бабезіоз собак. Розповсюдженість цієї небезпечної інвазії значна – на сьогодні практично всі регіони України вважаються неблагополучними щодо бабезіозу. Слід відзначити, що класичні явлення про дане захворювання на сьогодні не узгоджуються з реальною ситуацією – клінічні ознаки нетипові, сезонність порушена (зокрема, відзначається зростання захворюваності у зимові місяці). Підгострий і хронічний перебіг бабезіозу собак, що все частіше спостерігається у м. Києві, супроводжується розвитком анемії, важких уражень печінки і нирок, коагулопатій та ДВЗсиндрому, а через відсутність виразних клінічних проявів, і як наслідок пізнього звернення власників тварини, етіотропна та патогенетична терапія нерідко проводяться несвоєчасно.

Патогенний вплив бабезій на організм собак реалізується через комплексну дію механічного (гемолітичного), токсичного і алергічного чинників.

Механічний (гемолітичний) вплив обумовлюється руйнуванням еритроцитів в результаті активного поділу бабезій, що проявляється наростаючою гемолітичною анемією.

При руйнуванні еритроцитів у кров потрапляють продукти життєдіяльності паразитів, їх токсини, за рахунок чого реалізується вплив токсичного чинника. На тлі прогресуючого гемолізу падає активність дихальної функції крові і в організмі тварин розвивається гіпоксичний стан, що супроводжується зниженням швидкості і загального обсягу аеробних біохімічних процесів. При цьому енерговитрати компенсуються тимчасово за рахунок гліколізу, кінцевим продуктом якого є лактат. Молочна кислота утворюється в кількостях, які значно перевищують можливості буферних систем клітин, що веде до зсуву рН в кислу сторону, тобто до ацидозу. У стані енергетичного голоду в клітинах організму (в основному печінки) зменшується кількості знешкоджує токсичні продуктів, які починають накопичуватися в проміжних тканинах і посилюють ацидоз. На цьому тлі в багатьох внутрішніх органах розвиваються дистрофічні і запальні процеси, які змінюють їх функціональну активність. Різко погіршується загальний стан тварин, знижується апетит, розбудовується процес травлення, падає видільна здатність нирок і порушується мікроциркуляція.

Алергенні властивості мають як самі бабезії, так і продукти їх життєдіяльності, а також інвазовані еритроцити (ендоалергени), які розпізнаються імунними клітинами як чужорідні і знищуються. Можуть розвиватися аутоімунні реакції, в ході яких імунна система знищує і неівазовані еритроцити, що призводить до різкого прогресуванню анемії.

Отже, протягом перехворювання на бабезіоз, розвивається анемія, яка ускладнюється поліорганною недостатністю, тобто порушенням фізіологічної, функціональної активності клітин печінки, серцевого м'яза і видільної здатності нефрона. При цьому найбільшого токсичного навантаження зазнають клітини печінки, у яких знижується білоксинтезуюча функція і посилюється цитолітичну реакція.

Дослідження ефективності Тіопротектину при бабезіозі проводили на 26 собаках віком від 1 до 14 років обох статевих груп. У всіх тварин діагноз підтверджували лабораторно, мікроскопічним дослідженням мазка периферійної крові (метод DiffQuick).

Тварин умовно розподілили на дві групи, до яких включили по 13 хворих собак: контрольну, тваринам якої проводили комплексну етіотропну і патогенетичну терапію та дослідну, тваринам якої до схеми лікування включили внутрішньовенне введення ін'єкційного 2,5%вого розчину Тіопротектину в дозі 15 мл/гол./добу (в залежності від маси тварини) на ізотонічному розчині NaCl (табл. 3).

Ефективність лікування оцінювали за наступними критеріями:

– клінічний стан тварини: загальний стан, фізіологічні показники, відновлення активності і апетиту, регідратація, жовтушніть та анемічність видимих слизових оболонок, колір сечі тощо;

– динаміка гематологічних показників: к-ть формених елементів;

– динаміка біохімічних показників крові: активність ферментів, вміст білкових фракцій, рівень білірубіну, сечовини, глюкози та електролітів;

– динаміка ревмофакторів: Cреактивний білок;

– результати спеціальних і додаткових досліджень: сонографія органів черевної порожнини.

Так, при щоденному крапельному введенні ін'єкційного 2,5 %вого розчину Тіопротектину в дозі 15 мл/гол./добу (в залежності від маси тварини) на ізотонічному розчині NaCl у понад 90 % пацієнтів спостерігалося:

1) швидке покращення клінічного стану (елімінація симптомів пригнічення, м'язової слабкості, зниження температури тіла). У двох тварин контрольної групи підвищення температури тіла межах 11,5°С зберігалося протягом тижня після проведеного лікування. Численні дослідження мазків крові бабезій невиявили, на УЗД у вказаних собак встановлений реактивний спленіт;

2) швидше (у порівнянні з тваринами контрольної групи) зникнення жовтушності слизових оболонок та зімна кольору сечі з коричневожовтого на жовтий (починаючи з третьої доби). Оскільки наявність жовтушного синдрому тісно корелює з інтесивністю гемолізу та функціональним станом гепатоцитів, зникненя іктеричності слизових оболонок відбувалося одно часно з елімінацією гіпербілірубінемії;

3) тенденція до відновлення нормальної кількості еритроцитів і гемоглобіну відзначалося з сьомої доби – у тварин дослідної групи, з 10ї – у контрольних.

4) у собак дослідної групи ефективніше контролювалася білірубінемія у порівнянні з тваринами, яким інфузійну терапію проводили без введення Тіопротектину (p < 0,01). Так, вміст білірубіну до початку лікування у хворих собак складав 17,16 ± 3,02 мкМ/л, на сьому добу лікування у дослідних тварин він складав 7,12 ± 0,49 мкМ/л, а тварин контрольної групи його рівень був вірогідно вищим – 12,34 ± 2,00 мкМ/л.

5) зниження активності аланін і аспарагін амінотрансфераз (АЛТ та АСТ), у тварин дослідної групи відзначено з третьої доби лікування, тоді як у собак, яким не вводили Тіопротектин, достовірне зниження цих показників відзначалося лише на сьому добу лікування, проте їх залишалися дещо підвищеними;

6) зниження активності лужної фосфатази і ? амілази у дослідних тварин спостерігалося з п'ятої доби лікування, у контрольних – з сьомої доби;

7) достовірне зниження підвищених показників сечовини і креатиніну;

8) ультразвукове дослідження стану органів черевної порожнини на сьому добу лікування у тварин дослідної групи відхилень не виявило, тоді як у двох собак контрольної групи встановлено холестаз, незначна гепато і спленомегалія;

9) в результаті проведеного лікування серед собак дослідної групи одужало 100 % пацієнтів, причому тривалість їх перебування на стаціонарному лікуванні не перевищувала двохтрьох діб. Серед тварин контрольної групи, яким Тіопротектин не вводили, на сьому добу спостереження одужало 10 тварин, одна загинула, у двох спостерігалася субфебрильна лихоманка і реактивний спленіт, що обумовило застосуванн нестероїдних протизапальних засобів.

Висновки

1. Аналізуючи ефективність Тіопротектину у комплексній терапії бабезіозу встановлено, що внутрішньовенне введення Тіопротектину із засобами вторинної регідратації забезпечувало достовірну позитивну динаміку клінічного стану тварини, змін гематологічних та біохімічних показників крові, в тому числі гепатоспецифічних ферментів.

2. Застосування Тіопротектину ефективно контролювало гіпербілірубінемію, забезпечувало достовірне зниження до норми вмісту сечовини і креатиніну.

3. Завдяки введенню Тіопротектину як складової комплексного лікування вдалося суттєво зменшити перебування тварин на стаціонарному лікуванні, уникнути тривалих реабілітаційних заходів та майже вдвічі знизити витрати на препарати.

4. Під час застосування Тіопротектину не спостерігалося ніяких побічних проявів, а також залишкових явищ, на відміну від тварин контрольної групи (реактивний спленіт, субфебрильна лихоманка, розлади травлення).


Література

1. Гріднєв О.Є. Перекисне окислення ліпідів і печінка //Сучасна гастроентерологія. 2005. № 5 (25). С. 80 83

2. Мазур И.А., Волошин И.А., Чекман И.С., Зименковский Б.С., Стец В.Р. Тиотриазолин: фармакологические аспекты и клиническое применение. Запорожье, 2005. 146 с.

3. Хазанов А.И. Современные проблемы вирусных и алкогольных болезней печени// Росс. журн. гастроенторол., гепатол., колопроктол. 2002. № 2. С.6 15

4. Шерлок Ш., Дули Дж. Заболевания печени и желчных путей /Практическое руководство: Пер. с англ. // Под ред. З.Г. Апросиной, Н.А. Мухина. М.: Гэотар, Медицина, 1999. 864 с.

5. Дроговоз С.М., Сальникова С.І. Механізм гепатозахисної дії тіотріазоліну / Вісник фармації. 1995. № 1 2. С.73 76.

6. Подымова С.Д. Болезни печени. М.: Медицина, 1993. 544 с.

7. Харченко Н.В., Анохина Г.А. Клиническая гастрознтерология. Киев: Здоров'я, 2000. 250с.

8. Выбор рациональной тактики лечения острого панкреатита / Иванов П.А., Гришин А.В., Щербюк А.H. и др. // Хирургия. 1998. №9. С.50 53.

9. Иванов Ю.В., Яснецов В.В. Hекоторые аспекты фармакотерапии острого панкреатита (обзор литературы за 1993 1997 гг.) // Вестник новых медицинских технологий. 1998. Т.5, №2. С.135 137.

10. Фомочкiн I.I. Патогенетичне обгрунтування застосування тренталу та тiотриазолiну при лiкуваннi гострого панкреатиту (експериментальноклiнIчне дослiдження): Автореф. дис. ... к. мед. н: Сiмферополь, 1999. 21с.

11. Осипов А.Н., Азизова О.А., Владимиров Ю.А. Активные формы кислорода и их роль в организме // Успехи биологичесой химии. М.: Наука, 1990. С.180 208.



 
Другие интересные ресурсы
 
Статьи различных тематик
 
поиск по сайту
 
© 2000-2018 by Oksana&Alexandr Lubenets
программирование - студия дизайна ICOM
 

 
 
Яндекс.Метрика